Музейні колекції. Історія формування

Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник відомий у світі архітектурним ансамблем Києво-Печерської лаври та найбільшим сонмом православних святих. А ще, Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник – один із найбільших музейних закладів України, який володіє великою фондовою збіркою, що входить до державної частини Музейного фонду України.

Дуже рідко буває так, що протягом тривалого часу фондова збірка залишається незмінною  в своєму кількісному та якісному складі. Адже вона ніби віддзеркалює сторінки історії. Змінюються пріоритети в житті народу, в культурній політиці держави, на перший план виходять одні експонати, а про інші надовго забувають. І тільки з плином часу вони отримують належну оцінку. На жаль, ці тенденції не оминули і музейні колекції Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника. За всю історію свого існування фондова збірка зазнавала високих злетів і поневірянь, драматичних випробувань і щедрих внесків благодійників. Але, не зважаючи на всі труднощі, працівники Заповідника змогли зберегти та примножити музейну збірку, збагативши її пам’ятками національної культури.

Під час військових та революційних подій 1914-1920-х років Україна втратила величезну кількість пам’яток старовини і мистецтва. Загроза подальшого масового знищення і вивезення за кордон культурних цінностей об’єднала між собою кращі сили української інтелігенції в спробі їх захисту. Це стало поштовхом для створення багатьох краєзнавчих, історичних і художніх музеїв. В 1923 році, на території Києво-Печерської лаври, закриту на той час радянською владою, було засновано Лаврський музей культів та побуту, а трьома роками пізніше (1926 р.) – територію Києво-Печерської лаври було визнано Державним історико-культурним заповідником, а Лаврський музей культів та побуту перейменовано у Всеукраїнське  музейне містечко.

Наслідувачем цього музейного закладу і є Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник. Музейне містечко було створено, насамперед, задля збереження унікального архітектурного ансамблю та численних пам’яток старовини та мистецтва.

Формування історичних і мистецьких колекцій Заповідника розпочалися ще на початку 1920-х років в надзвичайно складний час. В умовах нищення радянською владою церков і культових предметів, пропагування політики атеїзму, саме завдяки музеєві вдалося зберегти значну кількість історичних пам’яток.

Ще на початку 1922 року, за розпорядженням Київської губернської комісії охорони пам’яток мистецтва і старовини, його інструкторами-експертами Морозовим Ф.М. та Ернстом Ф.Л., з ризниці Успенського собору Києво-Печерської лаври було відібрано предмети церковного призначення, які представляти історичну і художню цінність, та передано до Музеїв культів і побуту. Загалом, їх нараховувалося кілька сотень. Також, завдяки Археологічного комітету Всеукраїнської Академії наук, до складу Музею культів і побуту увійшли музейні колекції Церковно-археологічного музею. До фондів музею були передані також речі, які мали історико-культурне значення: з Михайлівського Золотоверхого, Братського, Фролівського та багатьох інших київських монастирів і церков. На кінець 1923 року, загальна кількість експонатів Музею культів і побуту складала близько 50000 одиниць зберігання.

Музейні предмети складали декілька фондових збірок, які називалися відділами: металу і каменю, станкового малярства, тканини і шитва, культів, історії Лаври, письма і друку. Тут було зібрано чимало унікальних предметів, в своїй більшості культового призначення. Директор музею П. Курінний, призначений влітку 1924 року, завідував одночасно і відділом металу і каменю. Так, одних тільки виробів з коштовного металу нараховувалось 883 одиниці. Серед унікальних пам’яток: хрест Марка Гробокопателя (ХІІ ст.), хрести київських митрополитів Макарія (ХV ст.) та Петра Могили (ХVІІ ст.), золотий з діамантами жезл фельдмаршала Румянцева-Задунайського, коштовні дарунки до церков українських гетьманів Івана Самойловича та Івана Мазепи, російських імператорів, козацької старшини та багатьох інших.

Відділ станкового малярства нараховував близько 1500 старовинних ікон ХІІ-ХІХ ст. грецького, сербського, новгородського, московського та українського письма. Особливу гордість відділу складали чотири найдавніші в світі ікони – енкаустичні образи V ст.

Відділ тканини і шитва поєднував в собі речі, як церковного, так і світського призначення. Серед 1200 експонатів чимало було датованих і вкладних.

Нумізматичний відділ мав у своєму складі значну кількість монет, переданих з колишнього Церковно-Археологічного музею, серед яких 122 одиниці були карбовані із золота.

У відділі культів особливу увагу заслуговували збірки кіпрської та єгипетської старовини, а також різноманітні пам’ятки буддизму, іудаїзму, християнства.

Музейні предмети відділу історії лаври представлені були церковними та побутовими речами ХVІІ-ХІХ ст., переданих з лаврських церков і майстерень.

Відділ письма і друку – один із найбільших за кількістю експонатів відділів музею. У своєму складі мав такі колекції: рукописи V-VІ ст. на пергаменті, клинописні таблиці і папіруси. На той час у відділі зберігалися знамениті рукописні «Київські глаголичні листки» Х-ХІ ст., Нікомедійське грецьке Євангеліє ХІІІ ст., Горностаївське Євангеліє ХVІ ст., більше 200 стародруків, 600 кліше з українських друкарень, антимінси, гравюри тощо.

Таким чином, в Лаврському музеї були зібрані величезної ваги культурні цінності. В подальші роки кількість пам’яток постійно збільшувалась. Так, вже на початку 1927 року – понад 120 тисяч експонатів (в тому числі близько 100 тисяч монет і медалей). Значно зросла кількість пам’яток Заповідника за рахунок збірки  П.П. Потоцького (29574 одиниць зберігання). А на 01 січня 1933 – загальна кількість колекції Лаврського музею нараховувала понад 200 тисяч музейних предметів.

Відомостей про збірку Всеукраїнського музейного містечка за 1934-1941 роки обмаль. Відомо тільки, що комісія з перевірки фондів, яка працювала 1933 р., дала поштовх до вивезення найцінніших музейних предметів з коштовних металів до сейфів Київської контори державного банку, в подальшому частковому розподіленню музейної збірки між Центральним історичним музеєм і Центральним антирелігійним музеєм. Значна кількість предметів були розпродані та вивезені «на збереження» до Держбанку до Москви.

Друга Світова війна завдала величезної шкоди збереженню пам’яток музейних колекцій України, зокрема і фондової збірки Лаврського музею. Значна частина колекцій була евакуйована до Уфи, інша, залишившись у Києві, була пограбована, частково вивезена до Німеччини та знищена під час руйнації Успенського собору. Деякі музейні предмети потрапили до київських музеїв , які працювали під час окупації.

Відновлення роботи Лаврського заповідника розпочалося в 1944 році, одразу ж після визволення Києва від німецько-фашистських загарбників. Відтворення фондової збірки проводилось в складний повоєнний час: значну частину коштовних предметів церковного начиння вдалося врятувати з-під руїн Успенського собору, розкопки яких тривали ще багато років. В результаті археологічних досліджень в 1970-1980 років та руїн Успенського собору до фондів було передано понад 1600 предметів. Всі вони мали значне пошкодження. І по сьогодні триває ідентифікація фрагментів пошкоджених пам’яток та їх реставрація.

Після війни до фондів Заповідника повернулись музейні предмети, евакуйовані в 1941 році до Уфи. З київських музеїв – пам’ятки Заповідника повернулись частково. Незначну кількість пам’яток було передано Київською військовою адміністрацією у Німеччини.

Пошук втрачених речей під час Другої Світової війни триває і по сьогодні.

За даними звіту 1950 року, фондова збірка становила вже 42902 одиниці зберігання. Та, поповнення фондів Заповідника не припинялось всі роки існування музейного закладу.

Однією із форм збиральницької діяльності  музеїв в радянський час були експедиції. Протягом цього часу науковці Заповідника відвідали Чернігівську, Хмельницьку, Івано-Франківську, Сумську, Донецьку, Кіровоградську, Миколаївську, Львівську, Чернівецьку та інші області України. Загалом, з експедицій привезено близько 1500 предметів образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва, стародруків, архівних матеріалів тощо.

Чимало пам’яток надійшло у 1960-ті роки після закриття церков: Вознесенської церкви на Байковому кладовищі, Андріївської церкви, Вознесенської церкві в Києві; з церков на Дальніх та Ближніх печерах після закриття Києво-Печерського монастиря. Завдяки тому, що всі пам’ятки були взяті музеєм на державний облік, вони не загинули в роки войовничої атеїстичної пропаганди, а були збережені для нащадків.

Значно зросла колекція гравюр в 1965 році, коли до Заповідника надійшов архів Чорногубових, що залишився після смерті дружини М.М. Чорногубова – Катерини Олександрівни.

Починаючи з 1970 р. було передано до фондів багато предметів, вилучених за вироком суду, відділами внутрішніх справ, КДБ та Державною митницею.

Вже на кінець 1980-х рр. збірка стародруків Заповідника нараховувала 3000 одиниць зберігання, насамперед за рахунок купівлі та передачі Львівської бібліотеки Академії наук, Дніпропетровського історичного музею та книг, привезених з експедицій.

Протягом 1970-1980 рр. значно розширилася колекція металу. Це мідні та срібні монети, виявлені під час археологічних розкопок в Ближніх печерах; під час ремонтно-будівельних робіт «Київзеленбуду» в парку Слави біля Києво-Печерської лаври.

 В 1980 році, згідно з наказом Ради Міністрів та Міністерства культури УРСР до фондів Заповідника надійшли предмети з колекції академіка Академії наук УРСР О.І. Бродського. Це були вироби із срібла світського призначення: табакерки, вазочки та столове срібло.

Серед джерел поповнення фондової збірки слід назвати і подарунки приватних осіб. В 1972 році приватний колекціонер І.Г. Єрмаков подарував музею 65 ікон, які він збирав протягом 10 років переважно в Київській, Чернігівській, Черкаській областях. Здебільшого, це твори українських народних майстрів ХVІІ – ХІХ ст.

Дочка художника В.Д. Соніна, який виконував розписи фасадів Троїцької надбрамної церкви, передала у 1971 році в дар Заповіднику роботи свого батька: пейзажі, малюнки, портрети, а також фото та документи з особистого архіву художника.

Син художника А.А. Лакова подарував Заповіднику ескізи робіт свого батька, який працював у Києво-Печерській лаврі над розписами церков, а також передав ескізи до розписів, виконаних архітектором О.В. Щусевим.

Одним із способів поповнення фондових колекцій був обмін музейними предметами між різними музеями. Для цього в багатьох музеях навіть існував спеціальний дублетний або обмінний фонд. Але, на жаль, такий обмін не завжди був добровільним та рівноцінним. Найчастіше, за наказами Міністерства культури України з колекції Заповідника вилучалися цінні предмети основного фонду для передачі їх іншим музеям, сере яких: Львівський художній музей, Київський державний історичний музей (Музей історичних коштовностей), Державний музей книги УРСР, Державний музей українського народного декоративного мистецтва, музей атеїзму Литовської РСР, Брянський обласний краєзнавчий музей, Івано-Франківський музей, Почаївський музей атеїзму, музей історії Києва тощо. Всього за період 1948 – 1980 рр. з фондових колекцій Заповідника було передано до інших музейних закладів близько 12500 музейних предметів основного фонду та 206 науково-допоміжного.

Та, незважаючи на певні втрати, фондова збірка Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, починаючи з повоєнного часу, планомірно збільшувалась. І на сьогодні вона складає понад 72 000 одиниць зберігання. Окрасу збірки становлять культові вироби з дорогоцінних металів, предметів іконопису, портрети церковних діячів та світських осіб, стародруки та рукописні твори, коштовні тканини з гаптуванням, скульптура, археологічні речі, гравюри, рідкісні фото, унікальні архівні документи тощо.

Музейні колекції Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника багатогранні за своїм складом, художнім значенням та хронологічними рамками. Тут дбайливо збираються та зберігаються, ретельно вивчаються та популяризуються унікальні твори образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва. Пам’ятки фондової збірки неодноразово експонувалися на території України, так і поза її межами. Їх вивчення дає змогу розкривати цікаві сторінки минулого нашого народу, його духовного життя і побуту.

 

(Автори Г.В. Полюшко, В.М. Качан, І.О. Мартинюк)

Twitter icon
Facebook icon
Google icon
StumbleUpon icon
Del.icio.us icon
Digg icon
LinkedIn icon
MySpace icon
Newsvine icon
Pinterest icon
Technorati icon
Yahoo! icon
e-mail icon